Особливості проведення в податковому та бухгалтерському обліку витрат з охорони праці

 
 

Особливості проведення в податковому та бухгалтерському обліку витрат з охорони праці




 

Основними нормативними та законодавчими актами, пов’язаними з проведенням витрат з охорони праці, які враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування СГД юридичних осіб є: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року №994 «Про затвердження переліку заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат», із змінами та доповненнями (далі - Постанова №994), Податковий кодекс України (далі - Кодекс) від 02 грудня 2010 року №2755-У1, Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року №2694-ХІІ, Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, затверджене наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 24 березня 2008 року №53, Типові галузеві норми безкоштовної видачі працівникам спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту у різних галузях виробництва, затверджені наказами Державного комітету України по нагляду за охороною праці.

Щодо Переліку заходів та засобів охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат, затвердженого Постановою .№994, то підп. 140.1.1 п. 140.1 ст.140 Кодексу передбачені особливості, за якими такі витрати відносять до витрат подвійного призначення.

Пропонуємо, як приклад, розглянути деякі особливості визнання у податковому обліку витрат з охорони праці, а саме: особливості визнання витрат платника податку юридичної особи на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, спеціальним (форменим) одягом, мийними та знешкоджувальни- ми засобами, засобами індивідуального захисту, що необхідні для виконання професійних обов’язків, а також продуктами спеціального харчування.

У процесі діяльності окремими підприємствами для виконання трудових обов’язків працівникам надаються одяг, взуття та засоби індивідуального захисту.

Обов’язковість видачі спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту передбачена ст. 163 КЗпП, відповідно до якої на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видається безкоштовно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

Аналогічну вимогу містить і ст. 8 Закону України «Про охорону праці* від 14 жовтня 1992 року №2694-ХІІ.

Крім того, придбання, комплектування, видачу та утримання спецодягу, відповідно до нормативно-правових актів про охорону праці та колективного договору, зобов язаний забезпечити за свій рахунок роботодавець в особі власника чи уповноваженого ним органу згідно зі ст. 8 Закону «Про охорону праці». Щодо їх вартості, то законодавство обмежень не встановлює, отже, працедавець, який насправді дбає про безпеку та зовнішній вигляд своїх працівників, може не економити.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов язаний замінити їх за свій рахунок. Якщо в колективному договорі роботодавцем передбачена можливість придбання спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за кошти працівника — роботодавець зобов’язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.

Таким чином, спецодяг у межах встановлених норм видається роботодавцем обов язково.

Зберігати та видавати спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту необхідно відповідно до Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, затвердженого наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 24 березня 2008 року №53.

На особливу увагу заслуговує п. 4.1 цього Положення, згідно з яким засоби індивідуального захисту, що видаються працівникам, вважаються власністю підприємства, обліковуються як інвентар і підлягають обов’язковому поверненню при звільненні, переведенні на тому самому підприємстві на іншу роботу, для якої видання засобів індивідуального захисту не передбачається нормами, а також після закінчення термінів їх носіння замість одержуваних нових засобів індивідуального захисту.

Перелік заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, передбачено Переліком Постанови N”994.

Крім того, перелік речей, які треба видавати працівникам як спецодяг, спецвзуття та засоби індивідуального захисту, може встановлюватися типовими галузевими нормами.

Норми безкоштовної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту у різних галузях виробництва затверджені наказами, а саме:

1) харчова промисловість (олійно-жирове, спиртове, лікеро-горілчане, пиво-безалкогольне, кондитерське, тютюнове та тютюново-ферментаційне, парфумерно-косметичне та ефіроолійне виробництво) — наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 10 червня 1998 року №115;

2) м’ясна і молочна промисловість - наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 10 червня 1998 року №116;

3) сільське та водне господарство - наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 10 червня 1998 року №117;

4) елеваторна, борошномельно-круп’яна та комбікормова промисловість - наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 10 червня 1998 року №118;

5) зв’язок - наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 08 липня 1998 року №139;

6) автомобільний транспорт — наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 20 жовтня 1998 року №207;

7) целюлозно-паперова промисловість - наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 28 грудня 2000 року №359;

8) залізничний транспорт України - наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 21 січня 2004 року №12.

Що стосується проведення таких витрат за даними податкового обліку при визначенні об’єкта оподаткування, то згідно з підп.140.1.1 п. 140.1 ПКУ «витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, спеціальним (форменим) одягом, мийними та знешкоджувальними засобами, засобами індивідуального захисту, що необхідні для виконання професійних обов’язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, та/або галузевими нормами безплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту», враховуються як витрати подвійного призначення. 

Необхідно звернути увагу, на лист ДПС України від 29.07.2011 р. №13818/6/15-1415, у якому роз’яснено, що враховувати при визначенні об’єкта оподаткування витрати на придбання одягу та взуття платник податку може тільки у разі якщо ці засоби внесено до Переліку Постанови №994 або до галузевих норм.

Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника потребують їх застосування. Але з погляду контролюючих органів витрати, пов’язані з наданням працівникові таких засобів, можуть здійснюватися тільки за рахунок власного прибутку підприємства.

Тому платнику податків необхідно обов’язково враховувати, що витрати подвійного призначення є особливими і до них встановлено окремі обмеження. Це означає, що до складу витрат, що враховуються при оподаткуванні, відносять лише ті, які підпадають під ознаки, сформульовані у п. 140.1 ПКУ. А саме до складу витрат можуть бути віднесені суми будь-яких витрат, нарахованих протягом звітного періоду, які пов’язані з господарською діяльністю платника податку на прибуток. При цьому витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухобліку.

Відповідно, витрати, не пов’язані з провадженням господарської діяльності та/або витрачені додатково понад встановлені законодавством норми, до складу витрат не відносять (підп. 139.1.1 ПКУ). Тому виходячи з природи витрат, пов’язаних з охороною праці, при обчисленні податку на прибуток можуть виникати як постійні, так і тимчасові податкові різниці.

Що стосується обліку цих витрат відповідно до Правил ведення бухгалтерського обліку (П(С)БО), то таких обмежень не існує. Порядок відображення в бухгалтерському обліку операцій щодо забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям, засобами індивідуального захисту повинен бути визначений у наказі про облікову політику та внутрішніх нормативних документах підприємства.

Відображення цих витрат у бухгалтерському обліку залежить від того, до якої групи активів він віднесений - до запасів чи основних засобів.

Якщо нормативний термін використання одягу, взуття, засобів індивідуального захисту становить менше року, його облік ведеться у складі запасів (п. 6 П(С)БО 9 «Запаси»), Відповідно, нормативний термін їх використання більше року відносять до складу основних засобів (п. 4 П(С)БО 7 «Основні засоби»).

Крім того, при визначенні, до яких активів повинні бути віднесені такі засоби, може застосовуватися вартісний критерій, який встановлюється обліковою політикою підприємства.

Спеціальний (формений) одяг, взуття, мийні та знешкоджувальні засоби, засоби індивідуального захисту, що необхідні для виконання професійних обов’язків, а також продукти спеціального харчування можуть обліковуватися на таких рахунках:

- 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети» (якщо класифікується як запаси - термін служби не перевищує одного року);

- 109 «Інші основні засоби» (якщо класифікується як основні засоби за вартісним критерієм і за терміном служби);

- 112 «Малоцінні необоротні матеріальні активи» (МНМА) (якщо за вартісним критерієм спецодяг відповідає МНМА і при цьому термін його служби перевищує рік).

Розглянемо приклад віднесення витрат на забезпечення найманих працівників спецодягом, взуттям, форменим одягом та спеціальним харчуванням.

Розглядаючи приклади відображення в бухгалтерському обліку витрат пов’язаних із статтею на «охорону праці», може виникнути законне запитання, а чи дані витрати повинен роботодавець враховувати в оподатковуваний дохід найманих працівників? Та чи утримується в цьому випадку податок з доходів фізичних осіб та єдиний соціальний внесок?

Відповідно до п. 3.19 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5, вартість виданого згідно з чинними нормами спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів, молока та лікувальнопрофілактичного харчування або відшкодування витрат працівникам на придбання ними спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, у разі невидачі їх адміністрацією, до фонду оплати праці не включається, а належить до інших виплат, що не відносять до фонду оплати праці.

Таким чином, вартість спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, виданого працівнику в тимчасове використання, не обкладається ні податком з доходів фізичних осіб, ні єдиним соціальним внеском.



Создан 28 ноя 2014